Прошу не плутати ці два поняття — роуп-джампінг і банджі-джампінг.

У першому випадку після вільного падіння людина без ривків виходить у маятник і розгойдується як на тарзанці. Для хорошої амортизації використовують спеціальне альпіністське спорядження, система обов'язково дублюється: якщо раптом перша не спрацює, людину зупинить друга. Стрибки здійснюють з мостів, будівель або з прямовисних чи рівних скель.

Для банджі-стрибків використовують еластичні канати, тому людина якийсь час теліпається на них вгору-вниз. Зазвичай стрибають з мостів або спеціально обладнаних вишок-кранів. Стрибки можуть бути з зануренням у воду або без.

Тобто за роуп-джампінгу виходиш у маятник (при цьому людина прив'язана за груди, пояс і ноги спеціальними альпіністськими мотузками), а за банджі-джампінгу — розгойдуєшся вгору-вниз (при цьому людина прив'язана тільки за ноги розтягненим канатом).

До речі, засновник роуп-джампінгу Ден Осман загинув під час стрибків зі скель. Саме тому сучасні джампери обмежують себе, запроваджуючи суворі вимоги до техніки безпеки.

Ті, хто серйозно захоплюється цим екстремальним видом спорту, прагнуть освоїти і завоювати не тільки нові висоти, але і нові «піруети». Адже чим довше триває вільне падіння, тим красивіше можна стрибнути, використовуючи різні акробатичні трюки.

Найскладніше — зважитися на перший крок.